У першому томі, частині п’ятій “Архива Юго-Западной России” (Київ, 1869 р.), де зібрано документи про міста Правобережної України, опубліковано дві розписки, що стосуються професії “mistrza” – майстра, тобто ката, а також рішення судів, які не залишали ката без роботи.
12 червня 1703 року в Кам’янець-Подільський прибула депутація з Чорткова, аби позичити у Кам’янецького магістрату міського майстра. Ось їхня розписка у тому, що вони позичили у Кам’янці ката з мечем: “Ми: Олександр Злотницький, бурмістр міста Чорткова, і Антон, лавник, будучи депутовані до міста Кам’янця-Подільського, просимо про майстра, у справі добр, викрадених в костелі нашому, чортківському, Домініканському, на екзекуцію майстра просимо, за котрого ми самі, для певності документу, ручаємося, залишаємо в заставі міщан чортківських до повернення майстра, аби нам був відданий, як є одібраний від шляхетного магістрату кам’янецького; котрому майстрові кредитуємо (позичаємо – авт.) меча особливого на заставу тих людей: пана Олександра Злотницького, бурмістра чортківського, і Антона, лавника, котрий меч є свіжо вироблений і досвідчений (випробуваний – авт.); за котрого ми майстра, нижче підписані, заставляємося, а з паном Яном Глинянським майстра посилаємо, аби згідно з декретом (присудом – авт.) екзекуцію вчинив і нам майстра повернув.
Олександр Злотницький, не вміючи писати, кладе знак хреста.
Антон, лавник, не вміючи писати, кладе знак хреста”.
З іншої розписки, датованої 5 вересня 1707 року, дізнаємося, що не лише Чортків позичав кам’янецького ката:
“Ми, магістрат міста Кам’янця-Подільського, у присутності його мосці пана Шимона Баворовського, підчашого Галецького, тут же Василя Івановського, Матяша Перхала, міщан Баворівських, Долганя, присяжного смоленського, посилаємо Міхала, майстра тутешнього, на екзекуцію до Баворова, за котрого в заставу відбираємо і притримуємо: Матяша Перхала і Долганя, присяжного смоленського, при котрім притриманні для повернення назад майстра, підписуємося. На що для ліпшої віри, письма не вміючи, кладемо знак хреста святого:
Василь Страшевський +, Матяш Перхала +, Павло Долгань+”.
А ось у Кременці ката ніяк не могли знайти, хоча й шукали по усій Волині: у Бродах, Дубному, Олиці та інших містах “з яких би майстра затягнути могли, …але в жодному місті на цілій Волині, і навіть у пограниччі, майстра дістати не могли, а тим часом, з початком ярмарку Бродського різні купці через місто Кременець проїжджали, а приречена Хима, жона забитого, …якимось кшталтом, будучи в кайдани окована, утікла…”
Мав роботу mistr і у Кам’янці. Так 25 травня 1716 року Кам’янець-Подільський старостинський бурмістрівський суд присудив до смертної кари селянку Анну за перехід її у магометанство. Позивачем у суді виступив Мехмет Калфа, майстер справи мулярської, мешканець Хотина. Відповідачкою була Анна, дружина селянина Антона, мірошника з Карвасар. Анну звинувачували у тому, що вона, прийшовши у Хотин, натрапила на одного “ротмістра полку одважного Колчака” і сказала йому: “Якщо мені трапиться чоловік тут, то стану бісурманкою”. Ротмістр звів її з Мехметом, і Анна добровільно побусурманилася. Анна заперечувала звинувачення, кажучи: “Я не відала, що мені казали говорити”. Але суд виніс рішення: “,,,Анна, працьовитого Антонія мельника жона, наважилася проти права божого з шлюбу подружнього вийти, покинула мужа, чужеложством бавилася, потім, коли була січена різками, не виправилася, але пішла до Хотина і там по-турецьки, ut asserit, зреклася віри і мешкала з актором (позивачем –авт.) неділь circiter дві; потім, забравши ворок актора з левами (срібні турецькі монети – авт.), кунтуш кармазиновий французького сукна, кафтан зелений, хустки дві: одна єдвабова, друга бавовняна… пішла до Ісаковець, суд старостинський, бурмістрівський, гродський, кам’янецький, винною її визнає, і … наказує, аби за такий учинок, запобігаючи обох статей сваволі, у наступну п’ятницю, під час торгу, через майстра публічного мечем карана була.
27 серпня 1724 року Кам’янецький старостинський суд засудив до страти злодія Василя Гуцула, запідозривши його у чародійстві: “має мати чари при собі, бо на тортурах був терплячий без жодних янчань, так при розтягуванні його, як і при паленні свічками, з цієї рації суд нинішній, видячи завзятість і терплячість незвичайну в тілі людськім, вважає його винним…”
Переклад з польської, адаптація тексту та примітки
Валентина БЕНДЮГА
