Найдавніша згадка про гуцулів

Найдавніша згадка про гуцулів
1993 року журнал “Україна” (число 11) подав багато цікавих матеріалів про гуцулів. Зокрема тижневик опублікував статтю доктора історичних наук, професора Володимира Грабовецького “Гуцули: хто вони і звідки?”. Професор Грабовецький у своїй розвідці пише: “Тільки з середини XVIII століття в історичних документах зустрічаємо поодинокі згадки про гуцулів, мабуть, вихідців із території Гуцульщини, а потім дедалі частіше згадуються прізвища Гуцул, Гуцуляк і, нарешті, від початку XIX століття в письмових документах уже йдеться про гуцулів – жителів східних Карпат…
На нашу думку, в письмових джерелах назва “гуцул” появилася пізніше. Так, в Язловецьких актах 1754 року згадується, що якась жінка “гуцулка” підпалювала панські будинки, фільварки, за що була страчена. Ця історична звістка настільки цікава, що ми дозволимо собі дещо більше про це розповісти читачеві.
Понад 200 років тому, а точніше в листопаді 1754 року, в Язлівці (тепер село Яблунівка Бучацького району Тернопільської області) кат привселюдно відтяв голову жінці родом із Гуцульщини. За що ж так жорстоко покарали її? Опис тої дикої страти зафіксовано в Язловецьких міських актах. У документі, який зберігається у відділі рукописів бібліотеки імені В.Стефаника АН України, записано:
“1754. Гуцулка бешкетниця підпалювала панські доми і двори, неспокійна була, за що уряд навіть засудив її на стяття мечем. Вона сказала, що вагітна. Через це рада комісарів видала такий декрет: “Тому, що всі баби-повитухи, яких вислано на ревізію, визнали що та зла Ганка не є в тяжі і тільки для зволікання удавала, а через те, що не тільки раз, а декілька разів палила, заслуговує смерті. Отже, Язловецький уряд приступив до обговорення і затвердження справедливого декрету і згідно вироку має провести екзекуцію. Дано в Латичині 29 листопада 1754 року. Власноручно підписано.
Азом заплачено 102 злотих Бучацькому міському урядові за дозвіл на майстра і т.д. За стяття голови заплачено 3 дукати і битий таляр. Магістрові Мартину Крижанівському, якого спроваджено з Бучача, який викладав приречену під меч, - 2 злотих. За оливу для змазання меча – 2 гроші. Дано 2 кварти горілки кату перед роботою і кварту після роботи. За труну оплачено 2 злотих 8 грошів”.
З цього цікавого і моторошного своїми деталями документа професор Грабовецький робить такий висновок: “Архівна знахідка вперше вживає назву “гуцул” на позначення окремої історико-етнографічної групи українського народу, що населяла східні Карпати. Символічно, що ця перша згадка пов’язана з жіночим ім’ям народної месниці.”
Мені пощастило знайти згадку про гуцулів у документі на 30 років давнішому від процитованого професором Грабовецьким. Ось фрагмент з нього: “27 серпня 1724 року Кам’янецький старостинський суд засудив до страти злодія Василя Гуцула, запідозривши його у чародійстві: “…має мати чари при собі, бо на тортурах був терплячий без жодних янчань, так при розтягуванні його, як і при паленні свічками, з цієї рації суд нинішній, видячи завзятість і терплячість незвичайну в тілі людськім, вважає його винним…”
Цей документ було опубліковано у першому томі, частині п’ятій “Архива Юго-Западной России” (Київ, 1869 р.), де зібрано документи про міста Правобережної України.
Прикро, що історію свого народу доводиться вивчати за чужими джерелами, у яких відомості про нас пов’язані переважно з кривавими розправами і стратами. Василя Гуцула стратили у Кам’янці-Подільському 27 серпня 1724 року, тобто за 30 років до часу страти Гуцулки Ганки, яка цілком могла бути його донькою. Принаймні, маємо готовий сюжет для пригодницького літературного твору.
Валентин Бендюг, м. Хмельницький.