Як на Поділлі відьом шукали

У Державному архіві Хмельницької області зберігається кілька дуже цікавих справ про те, як на Поділлі ще наприкінці XVIII та на початку XIX сторіч боролися з посухами, у яких традиційно звинувачували відьом.

Перший з випадків стався 29 квітня 1798 року у селі Глибочок Гайсинського повіту у маєтку поміщика Іполита Ярошинського. Економ цього маєтку Мисевич, зібравши з усього села приблизно сотню жінок , “повелів спочатку утопити усіх в воду, а потім, притягнувши до річки двоє саней волових та поставивши на них по три полубочки, вивозив тими жінками воду у (інший) став, версти за дві і тамо розливав.” Про цей випадок у Гайсинське духовне правління доніс сільський священик Максим Богданович. З духовного правління донесення було спрямоване у Брацлавську духовну консисторію, де було розглянуте єпископом Брацлавським і Подільським Іоаникієм. Єпископ доніс про випадок світським властям – у Подільське губернське правління з вимогою: “С виновным поступить по закону”.

Подібний випадок довелося розглядати цьому ж Іоаникію, але уже не єпископу, а “Архієппископу Подільському і Брацлавському і Ордена святої Анни 1-го ступеня Кавалеру” 1809 року. Вивчення справи, у якій набралося 23 сторінки тексту, тривало від 25 серпня до 10 грудня. Справа називалася так: “Дело о совершении суеверного обряда приказчиком села Лисца Ушицкого уезда Студзинским выразившегося в утоплении женщин с целью вызова дождя”. Суть справи, як про це доповів благочинний ієрей Феодосій Шакалович, полягала у тому, що “…цього року, минулого липня 6-го числа, селяни означеного села з прикажчиком Студзинським через суєвірність, нібито заради “излияния дожжа на землю”, жінок у воді, у ставку, що біля панського двору знаходиться, підвішуючи їх на шлеях та чіпляючи залізо, топив для виявлення серед них якихось відьом, із яких нібито виявлено сім, котрим Студзинський наказував щоб був дощ, а якщо не буде, то будуть покарані або ж, зробивши осикового хреста, хай несуть на границю”.

Тут варто нагадати, що “на границю” – це на межу села, де ховали страчених, убивць та самогубців; мені ще недавно доводилося чути прокляття: “А щоб тебе на границю винесло!” Що ж до осикового хреста, то він символізує Юду (бо за українськими повір’ями Юда повісився саме на осиці, через те вона постійно дрижить і тріпоче своїм листям). Осиковий хрест (кіл) ставився на могилах тих, кого ховали на границі. Підозра у відьомстві падала на тих жінок, котрі не тонули, а тому до них ще й чіпляли залізо.

Вивчення суті справи показало наступне: “…через посуху у минулому 1809 році у літню пору в липні місяці, жінки й чоловіки, припоминаючи минулі звичаї, зібравшись майже усією громадою села, купали жінок у ставу, що біля економічного двору, і пускали у воду на шлейках обережно одначе, що чинили задля розваги сільської та щоб був дощ, а при сьому раз одній жінці Парасці Гусочці на коліна був покладений плуговий леміш, котрий затягнув було її аж по шию, але потім, вийшовши вона із води пішла додому, і усе сіє відбувалося без усіляких образ жінок та обзивання котроїсь чим-небудь непристойним.”

Як бачимо, розвага розвагою - але й “щоб був дощ ”.

По цій справі було винесено таку резолюцію: “Эконому села Лисца Студзинскому строжайше предписанием подтверждено, впредь от подобного вышеписанному Суеверию крестьянское села Лисца общество воздержать, и недопуская оного отнюдь.”

Валентин Бендюг