Волинські татари
Широко відомо, що кримські татари здійснювали спустошливі набіги на Україну й, зокрема - на територію нинішньої північної частини Хмельниччини - історичну Південно-Східну Волинь. Але мало хто знає про осілих волинських татар, що перебували на службі у князів Острозьких та обороняли Україну від наскоків своїх одноплеменців та одновірців. Мені пощастило виявити кілька таких фактів, ознайомитися з якими й пропоную читачам.
Князі Острозькі не лише воювали з татарами, але й осаджували їх на своїх землях, використовували їх на своїй службі та для оборони краю. Ось, наприклад, 1578 року Костянтин Острозький посилає у Луцьк свого "служебника Сапара, татарина" з королівським листом про звільнення від податків спустошених татарськими набігами маєтностей для запису того королівського листа у луцькі гродські книги.(АЮЗР,ч.6, т.І. -Київ,1876). Тоді існувало таке правило, що усі важливі документи мали бути уписані до гродських (міських) книг, і тим самим набути публічності. Щось на зразок нинішньої публікації законів, указів та постанов у державних ЗМІ чи реєстрації документів у нотаріуса.
2 квітня 1619 року до луцьких гродських книг було вписано такий документ.
Року тисеча шестсотъ деветьнадъцатого, месеца априля второго дня.
На вряде кгродскомъ, въ замку его королевское милости Луцкомъ, передо мною, Марцианомъ Олшламовскимъ, буркграбимь и наместникомъ подстароства Луцкого, постановившисе очевисто Барашъ, поручникъ, Шауль, Асакъ, Магметъ, Шемекъ, Асланъ, Бекошъ, Ушунъ, Янухай. Шостакъ, Якубъ, Кочка, Змака, Янкулъ, Ялиа, Чемерисъ, Бразвай, Ордыиецъ, Корушъ, Уса. Якубъ, Козакъ, Яско,—татарове великого князства Литовского, оповедали и осведчали се противко яснеосвецоному княжати его милости Янушови Острозскому, каштелянови Краковскому, Володимерскому .... старосте, въ тотъ способъ: ижъ мы, зь давныхъ, часовъ будучи обывателями а мешканцы короны Полское зъ продковъ своихъ, завше жолнерскимъ диломъ въ вшелякихъ послугахъ и выправахъ речи посполитой служилисмы и служимо, и ихъ милостямъ паномъ сенаторомъ, княжатомъ, паномъ короны Полское и великого князства Литовского, яко люде служалые, хто насъ обычаемъ уцтивымъ и добрымъ затягнулъ, служилисмы и служимо, одъ которыхъ завше уцтиве, яко се годить, одправовалисмы и одправуемо; якожъ и недавныхъ часовъ затягнени былисмо на службу одъ преречоного ясневелможного княжати пана Краковского, и, дослуживши умовеного часу, зъ жолду и барвы, намъ вымовеное, не пооднокротъ просилисмы се у княжата его ми¬лости, абы насъ, яко людей волныхъ, одъ послугъ своихъ (отпустилъ?), кгды жъ есмы княжати его милости за умовеный жолдъ одслужили, а звлаща кгды се служба всее короны Полское, которое есмо звыкли никгды не омешкивать, противко войску Турецкому и Татарскому, зъ которыми наступилъ былъ, въ року прошломъ, тисеча шестсоть осмънадъцетомъ, до Волохъ Скиндеръ баша; але насъ княжа его милость, панъ Краковский, отпустити не хотелъ, хотечи насъ, людей волныхъ, собе заневолить; намъ тежъ, яко людюмъ волнымъ, вдавати се въ неволю не годило, а ни се намъ оказией службы коронное Полское отпустити хотело,—былисмы въ той експедыции; а ижъ кня¬жа его милость панъ Краковский яснеосвецоному пану Павлови Янушови, княжати его милости Острожскому, о насъ трудность прав¬ную якуюсь, якосмы се доведалы, задаетъ, теды мы, взявши першую ведомость, тое оповеданъе наше до книгъ доносимо, и повторе осведчаемо се, жесми цнотливе, уцтиве за жолдъ и барву, намъ одъ князя его милости пана Кракоискаго поступленную, дослужили и надслужили, и одправы у княжати его милости, пана Краковскаго, не разъ просили, але насъ княжа его милость, панъ Краковский, одправити не хотелъ, и тое осведчене заразомъ учинили бысмы были, але мы, яко права неумеетъные, не ведали есмо, же бы того потреба была. Которое же то осведчене преречоныхъ особъ, за прозбою ихъ и за принятемъ моимъ урядовымъ, до книгъ кгродскихъ, Луцкихъ, есть записано.
Книга Луцкая гродская, поточная, годъ 1619, № 2457, листь 215.
У цьому документі йдеться про конфлікт, який виник між князем Янушем Острозьким та його племінником Павлом-Іваном Олександровичем Острозьким, який без згоди дядька з найнятими ним татарами (такими собі яничарами навпаки) пішов у похід проти спільного турецько-татарського нападу на Україну 1618 року. Татари, вважаючи себе людьми вільними, а тим паче, що вони уже "відслужили і надслужили" згідно з договором, укладеним між ними і Янушем Острозьким, відстоювали своє право на цю "експедицію" та вигороджували тим самим княжича Павла-Івана. Конфлікт ускладнювався ще й тим, що бездітний і вже старий Януш був католиком, схиляв своїх племінників Павла-Івана та Адама-Костянтина перейти у латинство, аби вони могли по його смерті успадкувати Острозьке князівство, а ті не піддавалися, залишаючись, як і їх покійний батько Олександр, воєвода волинський, православними. Януш же у своєму заповіті поставив умову, що його спадкоємцем має бути католик. Але сини Олександра померли у юному віці при загадкових обставинах: 10 квітня 1618 року у Любліні помирає Адам-Костянтин, а рівно через рік по тому там же у Любліні помирає його брат Павло-Януш. 1620 року помер і Януш Костянтинович Острозький, про смерть якого "Острозький Літописець" подає наступне: "Януш краковський князь Острозький умер. На єго місто пановання Острозького внук єго, по доці, Домінік з дому Жаславського." Володіння померлих братів Олександровичів перейшли до їхніх сестер. 1620 року їхня мати Анна Острозька поділила спадщину між трьома своїми доньками, про що було укладено" Інвентар 1620 року списаний ревізорами для поділу між дочками князя Олександра Острозького - Любомирською, Замойською, Ходкевичевою". Ось у цьому інвентарі й знаходимо відомості про полонських татар, що жили на Підлужжі.
Полонські Татари
На службі кн. її мл.
списані на Підлужжі
мають під собою сімнадцять волок,
Там же придано сім нив
До цього їм надані нові поля й волоки, котрі
Зревізовавши, треба переміряти, бо самі собі розкопали
Імена цих татар:
Касион гетьман
Касана Йозепа (Jozepa) взяли татари, жона є
Сулиня, його брат,
Ясько, Якубів син,
Алей Старий
Олик Ердиди, вдовин син,
Ждан Текухенич
Яхно
Богдан
Ярка, Кирайха жона,
Яхно у Ждана купив
Миколай
Яхно, братанич Алеємів,
Мозол Смольський
Сеін
Сехен другий Малий
Богдан, Тетрин син,
Олесь
Бахтер
Махмек
Ялковський
Йозеп Понутовський
Абрагім
Сцесний (Scesny)
Хазар
Богдан Краса
Милна, татарський піп,
Алей Бізак
Ісахун
Ясько Щербич
Повинні ставати на кожну оборону ґрунтів, лісів, границь і де їм староста накаже, також і на сторожу під час набігів, тільки з листами не їздять. З листами не їздять.
(Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року). Переклад, упорядкування і передмова Ірини Ворончук. - Київ-Старокостянтинів, 2001).
У цьому переліку бачимо з-поміж інших зовсім не татарські, а швидше українські імена та прізвища. Ймовірно, комусь таланило "записатися" у татари, аби стати людьми вільними, служити князеві лише своєю зброєю. Перші козацькі повстання на Україні ставили вимоги прирівняти за правами козаків до татар. Тобто, українці на своїх споконвічних землях мусили домагатися таких прав, які мали чужинці. У реєстрі підкреслено, що полонські татари з листами не їздять. Цим займалися переважно путні бояри, які х доглядали та оберігали шляхи.
Відомо, що ще наприкінці 19- початку 20 ст. в Острозі була Татарська вулиця, яка пролягала у напрямку до Нетішина.
На початку 17 сторіччя до Старокостянтинова був приписаний постійний кінний відділ, сформований з татар. Вони поселилися на Стариках на окремій вулиці, що згодом дістала назву Татарської. 1603 року нараховувалося 24 татарські хати, у кожній з яких нараховувалося по 2-3 господарі. 1636 року татарських хат було уже 60: 25 багатих та 35 бідних. З цих татар була сформована хоругва. (Борис Лептюк, Анатолій Ситник, Віктор Соколов. Старокостянтинів і округа: від залюднення до руїни (розвідки з доробку Олексія Барановича та сучасних науковців)//Острогіана в Україні і Європі. Матеріали міжнародного наукового симпозіуму (Велика Волинь. Т.23) - Старокостянтинів,2001).
За відомостями, зібраними вчителем Житомирської гімназії Лукою Рафальським, саме полоненні татари копали став у Кривині ще за володіння ним князів Острозьких, а не значно пізніше - турки при Яблоновських, як про це повідомляють деякі польські джерела. Цей же краєзнавець, який 1872 року опублікував у Волинських єпархіальних відомостях свої нариси "Путешествие по Острожскому уезду 1864/5 году", подав відомості про село Ювківці, у яких зокрема писав: " На захід від Плужного, за хвойним лісом, на низинній рівнині, розташоване село Добрин, місцезнаходження якого вище і веселіше за М’якотське. Трохи більше за те й друге можна сказати про село Івківці, що приписане до Добринської парафії. Між іншим, село це виділяється особливим характером населення свого. Тут, як і у кожному селі, є селяни, що звичайно ж не рідкість; але тут живуть і Татари, про яких ми передамо усе, що самі знаємо. Татари живуть в Івківцях з давніх часів; їх нараховують до 90 душ чоловічої статі. Ніхто з туземців достовірно не знає, коли та з якого приводу вони тут поселені; але офіціалісти Князя Яблоновського, якого предкам Івківці колись належали, кажуть, що один із Князів Яблоновських, з причини ворожого зіткнення з Татарами, взяв багатьох із них у полон і поселив у своєму маєтку. Поселенці служили у військовій дружині багатого магната і, як винагороду за це, отримали різні права та переваги, набували у власність землю і селян. І дійсно Магометани Івковецькі володіли до останнього часу селянами, але у невеликій кількості: наприклад, мали душ по 2-3. Тепер ці Татари нічим у своєму побуті не відрізняються від селян, перебуваючи з ними на однаковій стадії освіти. З Івковець поїдемо у Гнійницю…". Тодішні Івківцці - це теперішні Ювківці, що на Білогірщині.
Уперше татари були запрошені у Велике князівство Литовське ( у складі якого Волинь перебувала до 1659 року) із Золотої Орди та Криму наприкінці 14- поч.15 сторіч на військову службу та зараховані у версту феодалів. У 16 сторіччі серед них спостерігалося соціальна диференціація: Татари-шляхта і Татари-козаки. Значну частку татар складали військовополонені, які з кінця 18 ст. в основному переселилися у міста і містечка, де утворили Татарські вулиці та Татарські кінці. У Мінську - Татарську слободу. Основним заняттям татар було городництво, ремісництво, дублення шкур, виробництво саф’яну, а у сільські й місцевості - землеробство та тваринництво. До 20 сторіччя вони зберігали свої етнічні особливості, релігію (іслам сунітського напрямку), але більшість із них, починаючи з 16 ст. перейшла на мову місцевого населення. (Статут вялікага княства Літовскага, 1588. - Мінск,1889).
У Старокостянтинові ще наприкінці 19 ст., як про це писав Микола Теодорович, татари щовесни влаштовували кумисниці.
Валентин Бендюг.
PS
Це дослідження не претендує на всеохопність теми. На території Хмельниччини було чимало назв населених пунктів з коренем ТАТАР. Частина з них могла виникнути не лише від проживання цього народу, але й від тих спустошень, яких зазнавали Поділля та Волинь від татарських набігів. Але відомо, що, наприклад, на сучасній Славутчині у 1629 році було село, в якому нараховувалося 70 димів і про яке сказано, що "у нім татари живуть". Назване у документах те велике село як Лихарев. Швидше за все, йдеться про село Мухарів, поруч з яким ще донедавна існувало село з назвою Татарівка ( нині - Веселинівка). Так ось у тому селі Ліхареві у 50-х роках (період Визвольнох війни під проводом Б.Хмельницького) 17 сторіччя не залишилося жодного диму, але досі зустрічається прізвище Мамай.
Komentarze
Pokaż komentarze (4)